Обмін досвідом

 Загальні вимоги до сучасного уроку історії.

Особливості     уроку історії.

 В даний час актуальніше, ніж раніше, стали слова: хороші, якісні, ефективні уроки. Кожен вчитель прагне їх проводити. Але чи завжди вони виходять? Від чого це залежить? І що таке сучасний, хороший (якісний) урок?

 Дати хороший (якісний) урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Це залежить від низки чинників:

 1.  Розуміння і виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням.

 2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.

 3. Закономірностей і принципів навчального процесу.

4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної освіти та суспільного виховання. 

 5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної та світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини світу і формування системи мислення.

 6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової, національної, регіональної та локальної історії.

 7. Всебічної оцінки історичних чинників, що передбачає знайомство учнів з різними точками зору на одну й ту ж подію або явище, і створення умов для формування в учнів власної, мотивованої точки зору.

 8.  Навчання учнів прийомів, формулює критичне ставлення до джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні висновки.

 9. Творчою, емоційної атмосфери, заснованої на інтерес учнів до змісту уроку та видами навчальної роботи  

СУЧАСНИЙ ВЧИТЕЛЬ ТА СУЧАСНИЙ УРОК

(методичні рекомендації щодо вивчення історії України та

Всесвітньої історії в школі)

Укладач методичних рекомендацій: доктор історичних наук,          вчитель-методист Левітас Ф.Л.

(Під час підготовки методичних рекомендацій використано творчий досвід відомих педагогів-істориків М.Лисенка, П.Федоренка, М.Запорожця, О.Дайрі, Л.Мельника та ін.

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створену нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, понівністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки, яка була завжди властива українському народові.

За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д.Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: “Учитель – не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводило небагато часу на те, щоб допомогти засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. На наш погляд, сучасному вчителю історії мають  бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. (В непростих сучасних трансформацій українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний та літературний матеріал він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом. Саме вони та їх справи повинні стати яскравим прикладом для учнівської молоді.
2. Професійна майстерність. (Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Вчитель історії ніколи не стоїть на місці, знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.
3. Гуманіст очна спрямованість викладання – якісно новий момент в навчанні історії. Адже в центрі історичних подій не стояти партії, класи, рухи, а конкретні люди з її постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей утвердження високих моральних норм. Як найкраще відповідає ідеям Конституції України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
4. Демократизм. В процесі навчання та виховній роботі дає можливість педагогу знайти свій особистий підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприймає, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятись від позиції  педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають пере учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння “суми знань”. Демократизм навчання передбачає всебічну педагогіку співробітництва, атмосферу дружби взаємоповаги та чуйності вчителя та його вихованців.

Особистість педагога,  його висока особиста культура – запорука педагогічного успіху. Саме вони пробуджують у учнів інтерес до навчального предмету, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи. Справжній вчитель завжди бачить у своїх вихованцях перш за все особистість, а лише потім учня, саме тому хотілось нагадати і про думку В.О.Сухомлинського: “Якщо ми будемо намагатись, щоб всі сили душі дитини були поглинуті уроками, життя його стане не зносним. Він повинен бути тільки школярем, але перш за все людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями”. Зовнішній вигляд, емоційність мови, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який є прикладом ля школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їх – народжують повагу і довіру до педагога, бажання йти за ним.

ЗАПОВІДІ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

(СПІЛКУВАННЯ)

1. Ваші стосунки з дітьми непомітно, але постійно впливають на педагогічний процес у цілому й персонально на особистість кожного вашого вихованця.

2. Організовуйте своє педагогічне спілкування з дітьми не тільки з позицій «функціональних особливостей професії», але враховуйте й те, що дітям хочеться, і тоді вони попадуть у зону вашого педагогічного бачення.

3. Організовуючи своє педагогічне спілкування, намагайтесь точно й адекватно орієнтувати свою мову на конкретну дитину, і це буде сприяти переведенню спілкування із функціональної сфери у сферу міжособистісної взаємодії, що є найбільш важливим у спілкуванні «учитель-учень».

4. Не обмежуйтесь у педагогічному спілкуванні лише функцією інформації, а організуйте обмін інформацією, пізнайте особистість дитини у процесі обміну й цілеспрямовано дійте на дитину.

5. Диплом учителя не дає вам права автоматично бути ведучим у спілкуванні з дітьми. Це велике педагогічне право треба завоювати у спілкуванні з дітьми, які стараються зберегти власну самостійність і значущість у цих взаємовідносинах.

6. Старайтесь відчувати психологічну атмосферу у класі на кожному конкретному уроці - без цього продуктивний навчально-виховний процес неможливий (а для цього непомітно спостерігайте за дітьми: за виразом очей, мімікою, експресією, поведінкою, настроєм і будьте при цьому пластичними та оперативними у своїх реакціях на поведінку класу).

7. Навчіться бачити себе ніби з боку очима дітей, а для цього частіше аналізуйте власну діяльність; поставте себе на місце учня; відвідайте уроки колег у цьому класі та порівняйте себе з ними; чесно визнавайте свої помилки, не соромтеся сказати дітям, що ви цього не знаєте; частіше організовуйте контакти з дітьми у вільний час; якщо у вас є кличка, не ображайтесь, а виясніть, які ваші особисті недоліки її породили.

8. Умійте уважно слухати будь-яку дитину. Це важливий показник вашої уваги до конкретної особистості.

9. Постійно й систематично ведіть спостереження за психологічною атмосферою класу на конкретному уроці й відповідно до динаміки цієї атмосфери вносьте корективи в методи вчіння й навчання.

10. У разі виникнення конфлікту в педагогічному спілкуванні ми не маємо професіонального права ображатись на дітей.

11. Якщо у процесі спілкування виникає потреба в дискусії, то проведіть її, переконайте в неправильності думки, покажіть помилковість судження, але при цьому не ображайте своїх опонентів.

12. Якщо ви хочете перебороти неконтактність учнів, старайтеся, щоб ваше звернення до учнів розпочиналося з запитань: «Чому?», «Як саме?», «Для чого?» тощо. Це стимулює розвиток спілкування.

13. Будьте ініціативні у спілкуванні з дітьми: пам'ятайте, що ініціатива у спілкуванні допоможе вам успішно керувати пізнавальною діяльністю, організувати педагогічне співробітництво.

14. Обходьтеся без штампів у спілкуванні з дітьми, у першу через «психологічну скритність», коли вчитель на уроці реалізує себе як педагогічний функціонер, а не розкривається як людина.

15. Організовуючи педагогічне спілкування зі школярами, урахуйте, що воно повинно бути різним для хлопчиків і дівчаток. Дівчатка більш емоційні, чутливо реагують на безтактність, гостріше переживають неуважність до них, маскують своє ставлення до педагога, негативно реагують на пряму педагогічну дію.

16. Старайтесь перебороти негативне ставлення до деяких школярів, яке склалось у результаті неправильних взаємовідносин, і небажання переглянути їх, негативного стереотипу, нав'язаного колегами, неуспішності учня, негативного ставлення до даного учня, устремління учня виділитись.

17. У спілкуванні з дітьми елемент критики (і в першу чергу гола критика) не повинен бути домінуючим, бо це веде до втрати психологічного контакту, викликає злобу до вчителя і призводить до формування заниженої самооцінки.

18. Частіше посміхайтесь дітям. Посмішка при вході у клас - ознака того, що така зустріч вам приємна. Ваша посмішка сприяє спілкуванню, викликає устремління працювати.

19. Старайтесь, щоб у процесі спілкування з дітьми частіше звучало схвалення, похвала, заохочення - це важлива мова спільної творчої діяльності.

20. Діти повинні знати, як ви до них ставитесь. Позитивне, доброзичливе ставлення до них суттєвим чином впливає на навчально-виховний процес. Треба навчитись «транслювати» у класі своє ставлення до дітей.

21. Розвивайте свою комунікативну пам'ять (пам'ятайте все, що сприяло спілкуванню) і не змінюйте тональності спілкування неочікувано, бо це веде до психологічної нестабільності, викликає серйозні переживання. Пам'ятайте ім'я кожної дитини - це дуже важливо для спілкування.

22. Практикуйте індивідуальні бесіди з окремими учнями, але досконало опрацюйте партитуру майбутньої бесіди (стратегію й тактику майбутньої розмови).

23. У спілкуванні з дітьми не забувайте, що учень будь-якого класу - це в першу чергу особистість, яка прагне до самоутвердження, самореалізації.

24. Не дотримуйтесь єдиних стереотипів у спілкуванні з класом. Діти ростуть, змінюється система їх вимог до спілкування, і це може призвести до серйозної деформації взаємовідносин і негативно позначиться на якості навчального процесу.

25. Не забувайте про комунікативну підготовку до кожного уроку (клас, тип спілкування, психологічна атмосфера тощо).

26. Завжди аналізуйте процес спілкування на уроці, на перерві, поза уроком і школою та знаходьте причини помилок у спілкуванні, щоб далі їх не повторювати.

27. Не допускайте у спілкуванні з класом виникнення психологічного бар'єра, бо тоді спілкування не відбудеться, негативно позначиться на всьому ході уроку, на самопочутті вашому й дітей.

28. Плануючи виховну роботу у класі, урахуйте: ваш рівень взаємовідносин з дітьми; тип взаємовідносин класу з колегами; систему особистих взаємовідносин у класі; фронтальні, групові та індивідуальні форми взаємодії.

29. Особливу увагу зверніть на взаємовідносини з колегами; вони суттєво впливають на загальну соціально-психологічну атмосферу навчального процесу. Рекомендую: будьте доброзичливими до колег по роботі; з оптимізмом підходьте до них, шукайте в них те, що вас зближує; намагайтесь у досвіді колег знайти те, що для вас є цінним, цікавим, корисним, ніколи не зосереджуйте свою увагу лише на недоліках. Які взаємовідносини у вас із колегами, діти пізнають відразу, і це впливає на загальну психологічну атмосферу школи.

30. Уважно стежте за власною мовою, пам'ятаючи, що вона - відображення вашої особистості. Зверніть увагу: чи нема у вашій мові слів-паразитів («ну», «так би мовити», «значить», «взагалі» тощо); на темп вашої мови, бо від нього залежить ефективність засвоєння знань; на інтонаційні акценти, від яких залежить рівень інтенсивності запам'ятовування, загальну психологічну атмосферу уроку; на окрик, різкі інтонації, що можуть викликати емоційний дискомфорт.

31. Спеціально думайте над побудовою своїх взаємовідносин з «важкими» школярами, пам'ятаючи, що: «важкі» діти є наслідком педагогічно-психологічної запущеності, можливої фізіологічної патології; вони знаходяться під тиском негативних стереотипів, які сформували колеги, учні, батьки; підходити до них треба з оптимістичною гіпотезою, увійшовши в довіру і в їх внутрішній психологічний стан.

Користуючись цими неписаними законами, ви повною мірою примусите працювати в навчальному процесі дуже важливий фактор - людський!